В Україні багато тих, хто на так званих “надгробних вінках”заробляє гроші — Ольга Троян

Ольга Троян співає у етногурті ДримбаДаДзига і професійно займається вінокоплетінням. Її вироби відрізняються від вінків, які зазвичай виставлені на етно розкладках чи сувенірних магазинах. Ольга говорить, що такі примітивно сплетені вінки із штучними яскравими квітами не можна назвати традиційним українським головним убором, вони більше нагадують надгробні вінки. Техніка плетіння вінків значно складніша. Сама Ольга освоїла її не за один день. Її учителями стали досвідчені майстри з різних куточків України, які знають, що кожна квітка у вінку має своє значення. Тепер замовники готові викласти за вінки майстрині не одну тисячу гривень. Ольга Троян розповідає де навчилася плести вінки і для кого створює свої прикраси.

11

Співачки та моделі носять не ті вінки

Шість років я займалася намистами.Зокрема збирала та реставрувала старовинні намиста — баламути, коралі. Також валяла намиста з шерсті за особистою авторською технікою. Відкрила ПрИкрасну майстерню «Маковія». Так, саме прИкрасну, бо в ній ми робимо прикраси. А буквально рік тому я кардинально змінила напрямок роботи, промінявши намиста на віночки. Традиційними прикрасами та головними уборами почала цікавитись, бо відчула відповідальність за те, що ми назавжди можемо втратити наш безцінний спадок. Бо сьогодні в Україні мало майстрів, які займаються справжньою реконструкцією. Натомість є багато тих, хто на так званих «надгробних вінках» заробляє гроші, видаючи їх за традиційні. На жаль, відомі артистки та співачки, моделі, спортсменки демонструють Україну в світі саме у таких вінках.

4

Перший вінок творився інтуїтивно

Моє знайомство з технікою виготовлення головних уборів почалося з роботи над весільним вінком. Його не можна віднести до традиції жодного з регіонів. Це був суто інтуїтивний підбір квітів за кольором та формою. Зрозумівши, що мені не вистачає знань традиційних технік, я вивчала фото та музейні експонати, однак досі відчуваю потребу у порадах досвідчених майстрів. Адже віночки та намиста — це не лише прикраси та аксесуари, в яких можна просто покрасуватися. Це потужні жіночі обереги, в яких захована глибока істина та зміст. За порадою звернулась до майстрині з Обухова Надії Химиченко. Вона продемонструвала мені техніку виготовлення тканинних квіток. Трохи пізніше, в рамках проекту Музею Івана Гончара “Фольклоре”, я змогла з’їздити в експедицію в село Легедзине, Черкаської області. Там я познайомилась з 91-річною бабусею Лізавєтою, майстринею, яка робить традиційні черкаські віночки з восковиць, пружинок та квітів з паперу.

5

Техніки виконання головних уборів неповторні

Техніки та виконання головних уборів в різних регіонах України надзвичайно різні. На Полтавщині, скажімо, носили чубатого вінка з помпонів (кутасиків), на Черкащині вінки з парафінових бульок (восковок), на Волині робили вінки з пір’я.Тому моїм другим замовленням був чубачий вінок для нареченої.

Наступним етапом для мене стало знайомство з сучасною японською технікою виготовлення квіток з глини для флористики «Decoclay» і «Modernclay». На відміну від традиційних паперових завощених та тканинних квіток, квіти із цього матеріалу, який в готовому вигляді є чимось середнім між папером та тканиною, є більш довговічними та зручними у роботі. Працюючи з деко-клеєм, я зрозуміла, що кожен час диктує свої правила і змушує використовувати ті матеріали, які є під рукою. І, мабуть, справа навіть не в матеріалах, з яких робиться вінок, а у інформації, якою володіє майстер та власне бачення виробу.

Власний вінок на власне весілля

Для свого весільного вінка я вже почала використовувати власноруч виготовлені квіти з деко-клею. Прикладом для мене завжди були книги дослідниць Галини Стельмащук, Галини Врочинської, книга «Україна та Українці», експонати музею Івана Гончара. Так формувалось моє власне органічне бачення та стиль.

Згодом я отримала замовлення уже на стилізовані сценічні убори для учасників фольклорних колективів «Будимир», «Роксоланія»,«Кралиця».

Це, переважно, різноманітні букетики на стрічки та заколки — вироби, які, по суті, більше відображали авторське бачення стилізованих традиційних уборів, ніж були відтворенням конкретних автентичних зразків.

12

13

Вінок з гусячого пір’я

Справжньою дипломною роботою для мене стало замовлення від дизайнерки Зінаїди Ліхачової (дружина екс-голови адміністрації президента Сергія Льовочкіна — Ред.). Вінок мав бути з гусячого пір’я і зовсім білий. Таких вінків майже не збереглося. Проте є один, виставлений в музеї Гончара майстрині Параски Кушляк з села Великий Ключів, що на Івано-Франківщині. Досконало вивчивши зразок з музею Гончара, передивившись репортажі та статті, в Інтернеті, я все-одно майже навпомацки робила це замовлення. Робота моя тривала місяць. Вкотре я впевнилась — рука може знайти потрібний вектор руху, коли ти намагаєшся відтворити старі речі. Бо наш культурний спадок — це не тільки словесні та матеріальні цінності, а й генетична інформація, що ми успадкували — нашарування всіх культурних пластів.

15

Автентичність понад усе

Кожен вінок робиться для конкретної людини. І робота з замовниками цікава тим, що ними найчастіше є люди, знайомі з українськими традиціями. Тому замовники часто вносять в мою роботу своє бачення, задають настрій, щоразу стимулюючи мене дізнаватись щось нове і експериментувати. Важливо розуміти,що власного бачення замало. Тому для мене пріоритетним є достовірне вивчення автентичного зразку. Тобто повна реконструкція є надзвичайно важливою справою, яка розвиває мене творчо.

|
Реклама

Aфіша

Млин на фейсбуці

Наші друзі та партнери

Наш Формат PostSense Купити myradio.ua rock.kiev.ua vulyk.ua pisni.org.ua i-pro.kiev.ua